Соціально-економічна захищеність населення України, за матеріалами вибіркового обстеження

Вступ

Прагнення України увійти в Європейську співдружність країн та у Європейський союз неможливе без створення системи правових, організаційних та інших заходів державних і недержавних установ та організацій, що впливатимуть та сприятимуть підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, створенню умов для зростання добробуту населення, забезпечення належного рівня та якості життя населення.

Процес поглиблення інтеграції в світове економічне співтовариство передбачає багато істотних змін в системі управління державою, складовою якої є соціально-економічна система, на основі ідеї сполучення економічної ефективності як результату дієвості ринкових сил та соціального компромісу. Наявність дієвої, ефективної системи соціального захисту – це свідоцтво рівня розвитку держави, його відповідності вимогам часу. Чим вищий рівень життя членів суспільства, тим більш розвинутим може вважатися суспільство.

Стратегічна мета інтеграції України до складу європейського співтовариства потребує серйозної роботи щодо удосконалення захисту прав і свобод людини, демократизації всіх складових суспільного життя, економічного зростання та забезпечення механізмів і умов для створення матеріального та духовного добробуту населення. Найважливішим аспектом цієї проблеми, віддзеркаленням місця людини в системі державної політики є стан її соціального захисту та надання соціальних гарантій.

Існує необхідність створення ефективного механізму управління соціальними процесами в країні, зокрема, шляхом здійснення моніторингу соціально-економічного розвитку держави та суспільства.

Одним із інформаційних джерел, необхідних для прийняття управлінських рішень щодо формування завдань, стратегій та заходів подальшого реформування соціальної політики та системи соціального захисту, є соціально-демографічні обстеження з питань базової захищеності населення, що проводились органами державної статистики України за підтримки Міжнародної організації праці та ПРООН протягом 2000-2006 років. Отримана інформаційна база за результатами декількох раундів вищезазначених обстежень стала необхідною частиною для формування системи соціального моніторингу як складової механізму інформаційного забезпечення соціальної політики держави. Впровадження такого моніторингу на підставі проведення обстежень щодо соціально-економічної захищеності населення на постійній основі дозволяє систематично відстежувати стан і тенденції у соціальній сфері, а також визначити, як ці зміни відбиваються на настроях та самооцінках суспільства в цілому та окремих груп населення.

Методолого-організаційні підходи щодо п’ятого раунду обстеження з питань базової захищеності, яке проведено у березні 2006 року на території України, передбачали єдність та порівнянність отриманих результатів з попередніми обстеженнями відповідно до основних завдань моніторингових обстежень.

Для забезпечення проведення обстеження 2006 року побудовано загальнодержавну імовірнісну вибірку респондентів загальним обсягом 9400 осіб, методологія побудови якої, повністю зберігає підходи, що впроваджені у попередніх обстеженнях. Вибірку розшаровано по основних категоріях населення пропорційно чисельності кожної відібраної категорії. Процедура формування вибірки по кожній категорії населення розроблялась окремо з врахуванням наявної інформаційної бази для відбору, особливостей розташування та чисельності категорій. До обстеження в черговий раз залучені особи, які працюють в різних галузях промисловості, сільському господарстві, у невиробничій сфері та сфері послуг, офіційно зареєстровані безробітні, непрацюючі пенсіонери, студенти денної форми навчання вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації.

З метою забезпечення можливості відстеження тенденцій суб’єктивної оцінки населенням соціального самопочуття та захищеності, структура запитальника для проведення обстеження лишилася майже не змінною та складалася з наступних розділів: базова захищеність, захищеність доходу, захищеність професійних вмінь, безпека ринку праці, гарантія зайнятості, безпека умов праці, наявність в Україні середнього класу, гарантія волевиявлення, соціальна справедливість. Відповідно до процедури формування вибіркової сукупності результати обстеження зважено та розповсюджено на всю генеральну сукупність.

Враховуючи вагові коефіцієнти, розраховані відповідно до процедури формування вибірки, отримані результати обстеження у 2006 році характеризують соціально-економічну захищеність 18098,7 тис. осіб, з яких жителі міських поселень складають 75,3%, сільської місцевості – 24,7%. Із загального числа респондентів: 37,0% – непрацюючі пенсіонери, працівники невиробничої сфери – 19,5%, промисловості – 16,3 %, сільського господарства – 6,6%, сфери послуг – 8,4%, студенти – 6,8% , безробітні – 5,4% (діаграма 1).

Середній вік опитаних склав 49 років; у числі опитаних 58,5% жінок та 41,5% чоловіків. За сімейним станом найбільшу питому вагу склали одружені – 61,7%, 22,3% неодружених або розлучених, 13,2% – вдові і 2,8% перебувають у незареєстрованому шлюбі.

Вищу, незакінчену вищу та середню спеціальну освіту мають 70,6% респондентів. Серед опитаних 43,7% міського та 42,2% сільського населення змінили місце проживання після закінчення середньої школи з причини неможливості продовження навчання за місцем проживання.

Діаграма 1

За національністю переважна більшість респондентів – українці (80,0%).

Більшість (79,3%) респондентів проживають у приватному помешканні, 11,7% – в орендованому.

Серед зайнятих в галузях економіки посади керівників обіймають 14,7%, кваліфікованими спеціалістами є 37,0%, спеціалістами, посада яких потребує середньої спеціальної освіти – 24,5%.

Додаткову роботу мають 724,7 тис. осіб, зайнятих у галузях економіки, з них 8,7% серед працюючих у невиробничій сфері, 8,2% – сфері послуг, 7,2% – промисловості, 6,6% – сільському господарстві.

Базова захищеність

Соціальна стабільність в суспільстві – необхідна умова сталого розвитку. Економічне зростання значною мірою залежить від стратегії і тактики державного регулювання, від визначення пріоритетів і напрямів соціальної політики адекватних ринковим відносинам, спрямованих на забезпечення соціального захисту та безпеки населення. Від ефективності соціальної політики, дія якої спрямована на захист індивідуума у суспільстві від різноманітних форм соціальних та економічних ризиків, залежить ставлення громадян до впроваджуваних реформ. В зв’язку з цим питання даного розділу сформовані таким чином, щоб можна було відстежити та проаналізувати погляди різних суспільних груп щодо ступеня “захищеності” або “незахищеності”. Питання розділу визначають як структуру потреб респондентів, так і достатність їх доходу для нормального харчування, спроможність сплачувати за житло і медичні послуги, навчання, купувати одяг; можливість отримати за місцем проживання відповідну освіту та медичне обслуговування; джерела підтримки у разі виникнення соціальних ризиків; рівень довіри до державних установ, які вирішують соціальні проблеми; ефективність діяльності та професійність державних правоохоронних органів щодо підтримки громадського спокою в державі, охорони ними прав і свобод людини, забезпечення інтересів держави та громадян у суспільному житті країни.

Більшість опитаних у березні 2006 року зазначили, що їх доходу недостатньо для задоволення першочергових потреб: у продуктах харчування, медичному обслуговуванні, придбанні одягу, відпочинку. У відповідях респондентів, що належать до різних соціально-демографічних груп спостерігаються незначні відхилення. Найбільш незабезпеченими, як і у 2004 році, відчувають себе безробітні (таблиця 1). Найбільшу недостатність доходу респонденти відчувають для задоволення потреб у навчанні (62,2%), у придбанні товарів довгострокового користування (74,8% опитаних) та для задоволення потреб у відпочинку (75,3%), а найменшу – для задоволення потреб в оплаті житла та придбання продуктів харчування відповідно 35,0% та 38,4% респондентів.

Таким чином, невисокий рівень заробітної плати, успадкований Україною від адміністративно-планової економічної системи, та відповідно низький рівень соціальних трансфертів лишається основним чинником базової незахищеності населення. Низький рівень оплати праці визначає бідність працюючого населення та відповідно негативно впливає на доходи непрацездатних верств.

Таблиця 1

Достатність доходу респондентів для задоволення потреб

(у %)

Поряд із цим, аналіз відповідей респондентів у динаміці щодо достатності доходу демонструє ефективність державних зусиль, направлених на соціально-економічний розвиток країни. Зокрема, щорічно підвищується базовий державний соціальний стандарт у сфері доходів населення. На його основі визначалися та зростали мінімальна заробітна плата та мінімальна пенсія за віком, розміри державної соціальної допомоги та інші види соціальних виплат.

Таблиця 2

Достатність доходу респондентів для задоволення потреб у 2000-2006 роках

(у %)

... – відомості відсутні.

*крім пенсіонерів.

Більшість респондентів (75,3%) відзначили, що їм не достатньо доходу для відпочинку і лише 5,6% вказали, що їм достатньо чи більше, ніж достатньо доходу для задоволення цієї потреби.

Динаміка відповідей щодо оцінки респондентами достатності доходу протягом 2000-2006 років свідчить про стабілізацію економіки та про поліпшення життя населення.

Спостерігається поступове зменшення частки опитаних, які вказують на недостатність доходу для задоволення першочергових потреб. Так, частка опитаних, які визначили недостатність доходу для повноцінного харчування, зменшилась порівняно з обстеженням 2000 року на 34,9 в.п. та на 6,7 в.п. порівняно з обстеженням 2004 року. На 45,0 в.п. та на 5,3 в.п. відповідно зменшилось число відповідей про недостатність доходу на оплату житла, на 31,1 в.п. та 2,0 в.п. відповідно зменшилось число відповідей про неможливість забезпечувати себе необхідними медичними послугами та ліками, на 34,3 в.п. та на 6,9 в.п. зменшилась частка респондентів, які вказали на недостатність доходу для придбання одягу. У порівнянні з попереднім раундом обстеження зросли показники забезпеченості у придбанні одягу та товарів довгострокового користування – відповідно на 3,2 в.п. та 0,8 в.п., а також для відпочинку – на 0,6 в.п.

Здоров’я людини – одна з найвищих цінностей суспільства, що становлять основу економічного та духовного розвитку держави. Результати обстеження свідчать, що в цілому по Україні не мають можливості отримати належне медичне обслуговування 56,0% респондентів, що на 0,7 в.п. менше, ніж за результатами попереднього обстеження. Більшість респондентів оцінили стан свого здоров’я як задовільний (57,7%), 17,7% зазначили, що мають хронічну хворобу, яка потребує постійного медичного обслуговування.

На формування та відтворення людського капіталу, який на сучасному етапі є найважливішим чинником економічного, науково-технічного та соціального прогресу впливає рівень доступності для людини основних матеріальних і соціальних благ, задоволення її матеріальних, соціальних і духовних потреб.

Важливими та необхідними умовами відтворення людського капіталу є якісне медичне обслуговування, що забезпечує збереження та поліпшення здоров’я людини, якісна освіта, що формує її інтелектуальний і творчий потенціал. Покращання здоров’я нації, сприяння доступу до якісної освіти та знань – неодмінні складові підвищення добробуту громадян.

Можливість отримувати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту є важливою складовою соціальної безпеки окремої особи, регіону та держави в цілому. На можливість отримувати медичне обслуговування та освіту вказало відповідно 56,0 та 58,8% респондентів (у 2004 році 56,7 та 63,7% відповідно), причому відстежується залежність незадовільних відповідей респондентів від місця проживання. Дані наведено у таблиці 3.

Таблиця 3

Оцінка можливостей отримати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту

(у %)

Відповіді респондентів свідчать, що незважаючи на те, що більшість медичних послуг офіційно залишається безкоштовною, основною проблемою доступу до системи охорони здоров’я слід визнати нестачу коштів у населення. Внаслідок загально низького рівня доходів медичні послуги залишаються недоступними для значної групи населення. Крім того, недостатній рівень доходів обтяжується недосконалістю систем охорони здоров’я, що обмежує доступ до медичних послуг багатьох верств населення, особливо тих, хто мешкає на значній відстані від великих міст.

Високий в цілому освітній рівень населення України, який демонструють дані державних статистичних спостережень у галузі освіти, на думку населення, не означає відсутності проблем у освітній сфері. Відповіді респондентів свідчать, що доступність високоякісної освіти все більшою мірою визначається соціально-економічним статусом сім’ї, оскільки поширена та економічно обґрунтована практика фінансування навчання значної частини студентів за кошти домогосподарств.

На сьогодні існує дефіцит наявних доходів переважної більшості населення для отримання високоякісних послуг освіти, що поки не гарантуються державою. Наприклад, для отримання вищої освіти за контрактною формою навчання людина має сплачувати щомісячно 310 грн. (середня ринкова ціна) при наявності доходу у розмірі 662 грн. (грудень 2005 р.) та встановленого прожиткового мінімуму – 483 грн. Менше п’ятої частини домогосподарств, середній розмір доходу яких наприкінці 2005 року складав 793 грн., можуть отримати зазначену послугу за власні кошти. При цьому споживання людини буде обмежене тільки життєво необхідним мінімумом (483 грн.). Питома вага найманих працівників, які отримують заробітну плату, що перевищує 750 грн., становить 47%. Але й вони будуть платоспроможними у разі, якщо не мають утримання.

Протягом життя, кожна людина знаходиться перед небезпекою настання обставин, які можуть безпосередньо вплинути на стан її здоров’я (отримання ушкоджень або хвороба), призвести до втрати роботи, а відповідно і заробітку – основного джерела засобів до існування, або втрати коштів для існування. Самостійно побороти ці обставини, в більшості випадків, особа не може, оскільки вони визначаються об’єктивними соціально-економічними умовами, які тісно пов’язані із трудовою діяльністю і майже не залежать від її волі. Пом’якшення цих ризиків потребує зовнішньої підтримки. Аналіз відповідей свідчить, що в разі виникнення вищенаведених ситуацій людина покладається в першу чергу: на підтримку родичів – відповідно 59, 57 та 55%; лише на себе – 31, 34 та 32%; на підтримку друзів або сусідів – 18, 18 та 21%. Сьогодення також ставить у складне фінансове становище родину при народженні дитини, у цьому випадку покладаються на допомогу родичів – 50,7%, на державний захист сподіваються – 49,8%, лише на себе – 33,3%, на підтримку друзів або сусідів вказало – 9,2% респондентів. Слід відмітити, що значно збільшилась частка респондентів (49,8% у 2006 році проти 30,4% у 2004 році), які у цьому випадку розраховують на захист та допомогу з боку держави. Можливо це пов’язано з підвищенням у 2005 році офіційно встановленого розміру одноразової допомоги при народження дитини до 8000 гривень.

Кожен може зіштовхнутися зі складними ситуаціями, пов’язаними зі зменшенням доходів та погіршенням здоров’я, але найбільш незахищеними в таких випадках є особи передпенсійного віку. Ряд питань анкети було спрямовано на виявлення ступеня занепокоєння опитуваних перспективою досягнення похилого віку та рівня їх довіри до соціальних установ, що мають вирішувати їх проблеми.

Аналіз відповідей свідчить про невпевненість людей в завтрашньому дні. У порівнянні з попереднім обстеженням зменшилась частка опитаних, які вважають, що фінансовий стан та рівень медичного обслуговування при досягненні похилого віку буде хорошим та задовільним, відповідно 10,9% та 13,8% (у 2004 р. – 11,0 та 14,8%). Проте, частка опитаних, які негативно оцінюють майбутнє зменшилась порівняно з 2004 роком на 3,6 в.п. та 2,7 в.п. і становила відповідно – 51,4 та 48,0% опитаних.

Важливою складовою демократичної системи і показником легітимності влади є рівень довіри населення до владних структур та державних установ, що займаються вирішенням соціальних проблем. Показник довіри до владних інститутів має декілька значень. По-перше – це суб’єктивний критерій ефективності соціальної політики, яка здійснюється всіма гілками влади. По-друге – це міра дистанції між державою і громадянським суспільством. По-третє – це показник рівня демократичного розвитку в країні.

Результати останнього обстеження свідчать про поступове зниження рівня довіри до державних установ соціального захисту серед населення країни. Довіряють та частково довіряють державним установам, що займаються вирішенням соціальних проблем 9,9 та 41,8% опитаних відповідно, що на 1,3 в.п. та 3,8 в.п. менше, ніж у попередньому обстеженні. Відповідно і рівень недовіри підвищився з 35,0% у 2004 році до 38,2% у 2006 році. Переважна більшість – 57,1% – опитаних вважає, що рівень життя та можливостей людини в Україні в рівній мірі залежить від самої людини та зовнішніх факторів, кожний сьомий – від зовнішніх обставин, кожний восьмий – від самої людини.

В зв’язку з цим дуже важливою є оцінка факторів, від яких залежить рівень життя та можливостей в Україні молодими людьми, які є, як правило, “головними діячами і прихильниками реформ, а отже, епохи революцій і трансформацій”[*]. За результатами дослідження, молодь у визначенні свого майбутнього все ж таки більше покладається на власні сили (кожний шостий опитаний), ніж на зовнішні обставини.

Рівень життя населення характеризує соціально-економічний розвиток країни і ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб членів суспільства. Низький рівень соціально-економічного розвитку призводить до обмеженості забезпечення потреб населення, високий – дає можливість розширити та задовольнити всю систему людських потреб.

В сучасній західній соціології прийнято розподіляти цінності на “матеріальні” та “постматеріальні”. Матеріальні цінності дослідники пов’язують з економічними та фізичними потребами. Постматеріальні – з потребами в свободі, самовираженні, якості життя. На ціннісні виміри суспільства впливають як економічні чинники, так і культурні традиції країни. В обстеженні логіка формування розділу з базової захищеності була побудована на визначеності певного виду потреб, ступеня їх гостроти та вагомості.

Впродовж 2003-2006 років відповіді респондентів щодо визначення рівня важливості “матеріальних” та “постматеріальних” потреб залишились без змін. Найважливіші пріоритети у відповідях опитаних із року в рік розподілялися наступним чином: на першому місці потреба мати міцне здоров’я (24,8%), на другому – забезпечити майбутній день (19,9%), на третьому – безпека (19,3%), на четвертому – продукти харчування (16,0%), на п’ятому – самореалізація (10,4%) та на останньому – визнання компетентності (9,6%).

Недостатня увага до поліпшення соціальних умов життя, або соціальних прав веде до соціальної нестабільності, недовіри до влади, до розчарування населення в демократії та політичних перетвореннях в країні.

Оцінюючи, наскільки респонденти почувають себе соціально захищеними, майже половина (45,0%) відповіли, що вважають себе малозахищеними, 18,9% – зовсім незахищеними, 22,5% – частково захищеними, 11,8% – не змогли визначитися, і лише 1,8% респондентів почувають себе повністю соціально захищеними.

В умовах суспільної трансформації сучасної України особливо гостро постає питання формування повноцінної правової держави європейського типу. Нові внутрішні соціально-політичні умови, вимагають невідкладних дій щодо реального реформування системи правоохоронних органів. Послідовне удосконалення функціонування системи правоохоронних органів має поліпшити її роботу практично з усіх напрямів, але всі вони підпорядковані головному – забезпеченню прав і свобод людини. Тому, на сьогоднішній день, дуже актуальним є питання щодо визначення реального стану правопорядку, фізичної та правової безпеки людини з урахуванням громадської думки, суб’єктивної оцінки населенням роботи правозахисних органів. Найбільше занепокоєння у громадян викликає небезпека на вулиці. Більшість респондентів (54,1%) продовжує турбувати небезпека на вулиці ввечері, майже кожен п’ятий (22,4%) відчуває себе у небезпеці на вулиці вдень (таблиця 4).

Таблиця 4

(у %)

Слід зазначити, що у загальній структурі злочинності продовжують домінувати злочини з корисливо-майновою спрямованістю, серед яких майже 60% злочинів припадає на крадіжки, пограбування, розбійні напади, шахрайства.

Саме тому із загальної чисельності респондентів 7,0% (1,3 млн. осіб з урахуванням вагових коефіцієнтів) відмітили, що протягом останніх 12 місяців були потерпілими від будь-якої жорстокості чи насильства, з них 53,6% визнали себе потерпілими від крадіжки приватної власності, від нападу без фізичного насильства – 26,4%, від фізичного насильства – 10,0%, від домашнього насильства – 4,6%, від насильства з боку міліції – 4,2%, від нападу із застосуванням зброї – 0,8%, від сексуального насильства – 0,4%.

Причому серед потерпілих від домашнього та сексуального насильства, крадіжок приватної власності та нападу без фізичного насильства переважають жінки, а саме: 88,8, 74,9, 61,2 та 51,5% від загальної кількості постраждалих. Серед чоловіків домінують постраждалі за такими видами насильства, як напад із застосуванням зброї (88,3% від загальної кількості потерпілих від зазначеного виду насильства), насильство з боку міліції та фізичне насильство (68,0 та 56,7% потерпілих відповідно).

Правоохоронними органами недостатня увага приділяється розгляду звернень громадян. Тривалі терміни розгляду кримінальних справ формують негативний імідж працівників правоохоронних органів.

Проте, слід відмітити, що на думку респондентів, якість роботи правоохоронних органів за останній час дещо покращилась. Про це свідчить той факт, що серед загальної чисельності постраждалих поступово збільшується частка респондентів, які повідомили правоохоронні органи про випадки насильства та злочинів. Так, якщо у 2003 та 2004 роках лише 39,1 та 40,1% потерпілих звертались до правоохоронних органів з заявами про випадки насильства, то за результатами останнього обстеження частка респондентів, які звернулись за допомогою до правозахисних структур серед загального числа постраждалих збільшилась до 45,7%. Розподіл звернень до правоохоронних органів за видами насильства, від яких постраждали респонденти та статтю, відображено в таблиці 5.

Таблиця 5

Розподіл звернень до правоохоронних органів за видами насильства

(у %)

Результати обстеження свідчать про недостатню обізнаність населення України про роботу правоохоронних органів, а також можливу недовіру до їх роботи. Майже половина респондентів зовсім не змогли визначитися щодо відповіді відносно оцінки роботи органів прокуратури, податкової міліції та судів. Оцінити роботу міліції у своїй місцевості не змогли 21,7% респондентів. Це свідчить про достатньо низький рівень сподівань населення на реальну допомогу правоохоронних органів.

Викликають занепокоєння результати обстеження 2006 року щодо оцінки роботи правоохоронних органів. Отримані дані вказують на зменшення числа респондентів, які позитивно оцінюють роботу правоохоронних органів та збільшення негативних відповідей. Так, роботу міліції визначили як хорошу або задовільну 41,4% опитаних, що на 5,7 в.п. менше, ніж за результатами обстеження 2004 року; прокуратури відповідно 37,0%, що на 6,7 в.п. менше, ніж у попередньому обстеженні; податкової міліції – 34,8%, що на 6,4 в.п. менше 2004 року; судів – 38,2%, що на 4,9 в.п. менше, ніж у 2004 році. Одночасно спостерігається збільшення на 5,0 в.п., 4,5 в.п., 4,3 в.п. та 0,9 в.п. частки респондентів, які незадовільно оцінюють відповідно роботу судів (у 2006 році – 18,2% респондентів), міліції (у 2006 році – 36,9%), прокуратури (у 2006 році – 16,6%) та податкової міліції (у 2006 році – 11,7%) відповідно.

Порівняно з попереднім обстеженням розподіл причин незадовільної роботи правоохоронних органів за своєю значимістю, на думку населення, залишились без змін.

Серед причин незадовільної роботи працівників міліції респонденти називають не оперативне реагування на звернення громадян (38,7%), зловживання службовим становищем (31,8%), погану реакцію на звернення громадян (15,0%) та низький професійний рівень (11,4%).

Незадовільно оцінюючи роботу працівників прокуратури, населення, серед причин, віддає перевагу зловживанню службовим становищем – 53,8% негативних відповідей, не оперативному реагуванню на звернення громадян 24,3%, а 11,2% респондентів відмітили, що працівники прокуратури зовсім не реагують на звернення громадян.

Хоча лише 11,7% опитаних зазначили роботу працівників податкової міліції незадовільною, причиною такої роботи, за думкою переважної більшості, є зловживання службовим становищем (75,8%) та низький професійний рівень (13,4%).

Відповіді респондентів щодо причин незадовільної роботи судів розподілилися наступним чином: 61,0% відмітили зловживання службовим становищем, 17,1% – не оперативне реагування на звернення громадян, 9,3% – працівники судів зовсім не реагують на звернення громадян та 6,8% – працівники судів мають низький професійний рівень.

Здебільшого міське населення оцінило роботу міліції (38,1% опитаних), прокуратури (17,8%), судів (19,1%) та податкової міліції (12,2%) як незадовільну, сільське населення – відповідно 33,3, 12,7, 15,4 та 10,3%, за статевим розподілом – чоловіки відповідно 38,0, 18,5, 19,3 та 13,8%, а жінки відповідно 36,2, 15,2, 17,4 та 10,3%.

Захищеність доходу

Доходи населення – один з найважливіших показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Питання цього розділу сформовані з метою отримання даних про елементи доходу, контроль за ними та ступінь захищеності кожного з них. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

Відповіді респондентів щодо орієнтованого розміру середньомісячного грошового доходу на одного члена домогосподарства розподілилися наступним чином (діаграма 2).

Діаграма 2

Розподіл середньомісячного грошового доходу на одного члена домогосподарства, за чисельністю членів у домогосподарстві у 2002-2006 роках, грн.

Середній розмір особистого грошового доходу працюючих респондентів за основним місцем роботи становив 728 грн. Незважаючи на достатньо стабільну тенденцію зростання заробітної плати в економіці, все ж таки є неодинокі факти її зниження. За останні три місяці, що передували опитуванню, спостерігалось певне зниження середньої заробітної плати в сільському господарстві, промисловості, сфері послуг. Цей факт підтверджують і результати опитування. За результатами обстеження 8,2% (у 2004 році – 6,3%) опитаних вказали на зменшення заробітку за останній місяць, що передував опитуванню, (менше, ніж на чверть – 58,1% відповідей; між чвертю та половиною – 19,7%; більше, ніж на половину – 11,4%). Причому, на зменшення заробітку більше, ніж в два рази вказало 5,4% працівників невиробничої сфери, 9,5% – сфери послуг, 9,6% зайнятих в галузях промисловості та 28,3% працівників сільського господарства.

Одним із суттєвих чинників, які знижують доход, є затримка виплати заробітної плати. Упродовж трьох місяців, що передували опитуванню, заборгованість із виплати заробітної плати по економіці зросла більш ніж на 10%. Така тенденція, нажаль, спостерігалась по всіх видах економічної діяльності. В структурі боргу майже три чверті – борг працівникам сільського господарства та промисловості. Цю ситуацію підтверджують і дані обстеження.

Протягом трьох місяців, що передували опитуванню, практично кожний десятий працівник недоотримав своєчасно заробітну плату у повному обсязі: у сільському господарстві – 27,5%, у промисловості – 12,3%, у сфері послуг – 9,3% та у невиробничій сфері – 2,2%. За цей період респонденти отримали в середньому 49,0% від повного обсягу заробітної плати. Протягом одного місяця не отримали заробітну плату 35,8% працівників, двох та трьох – 37,4 та 26,8% відповідно. Як основну причину затримки респонденти вказали неспроможність підприємств виплачувати заробітну плату.

Важливу роль у соціальному захисті працюючих відіграє система соціальних виплат та пільг на підприємствах. Протягом останніх 12 місяців респонденти мали право на різні види соціальних виплат та пільг за місцем роботи (діаграма 3).

Базовим державним соціальним стандартом у сфері доходів населення визначено прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм.

Серед опитаних 59,0% відповіли, що знають та можуть назвати розмір прожиткового мінімуму. Поряд із цим, правильно назвали його величину 17,9% респондентів (на дату обстеження розмір прожиткового мінімуму в середньому на одну особу становив 453 грн.), з них відзначили, що цієї суми достатньо для існування 4,3%.

Діаграма 3

Респонденти, які мають право на пільги за місцем роботи, %

Середній розмір мінімального грошового доходу для сім’ї з 4 осіб має бути, за думкою респондентів, 4960 гривень, причому на доход до 1000 грн. вказало 0,7%, від 1001 до 2000 грн. – 9,1%, від 2001 до 3000 грн. – 17,9%, від 3001 до 4000 грн. – 26,9%, від 4001 грн. і більше – 45,3%.

Отже, на думку респондентів, мінімальний середньомісячний грошовий доход на одного члена сім’ї, який би гарантував достойне існування, повинен бути 1240 грн., що майже в 3 рази перевищує офіційно встановлений прожитковий мінімум. Опитування виявило, що більше половини респондентів мають середньодушовий сукупний доход на рівні нижчому за офіційно встановлений прожитковий мінімум.

Суб’єктивним свідченням щодо перебігу економічних перетворень є оцінка населенням свого матеріального становища та приєднання себе до певної соціально-економічної групи. Порівняння результатів опитувань починаючи з 2003 року показує, що оцінка респондентами свого соціально-економічного статусу дещо змінилася в бік зменшення частки бідних і збільшення частки тих, хто вважає свій статус в суспільстві більш вищим. Цей висновок підтверджують відповіді респондентів щодо їх соціально-економічного статусу (таблиця 6).

Таблиця 6

Оцінка власного соціально-економічного статусу в суспільстві

(у %)

Слід відмітити, що порівняно з результатами попереднього обстеження погляди респондентів щодо оцінки доходу своєї сім’ї через рік стали більш песимістичними. Очікують, що він буде вищим, ніж сьогодні 8,6% (у 2004 році 12,2), нижчим, ніж зараз – відповідно 9,8% (у 2004 р. – 8,4%).

Не змогли висловити свою думку стосовно оцінки доходу своєї сім’ї через рік 62,2% респондентів, 19,3% вважають, що він буде таким, як зараз.

Стан заощаджень населення відображає процеси загальноекономічного розвитку країни, включаючи і соціальні процеси. Існує така соціально-економічна закономірність: при зростанні доходів зростає гранична схильність до заощаджень.

Незважаючи на значне загальне зростання фінансових активів (на 58% упродовж 2005 року) результати дослідження показують, що лише незначна частина домогосподарств опитаних (16,4%) може робити невеликі заощадження. Серед причин, які спонукають до цього, на першому місці залишаються заощадження на випадок непередбачених та надзвичайних обставин (80,3% відповідей). Для 36,3% опитаних метою заощаджень є придбання товарів, 7,3% – придбання будинку або іншого помешкання, 6,2% – можливість забезпечити себе після виходу на пенсію, 1,1% – можливість інвестування.

Важливим аспектом захищеності доходів є захищеність наявних у населення активів і власності. У найбільшій мірі респондентів турбує захищеність приватного житла, на що вказали 81,5% опитаних. Це пов’язано з тим, що приватне житло (здебільшого приватизоване) – це єдина реальна власність пересічного громадянина України. На другому місці стоять грошові заощадження. В значній мірі за них турбується 73,6% респондентів. Третє місце посідає земельна власність: її захищеність непокоїть 60,0% опитаних. Захищеність транспортних засобів та ділових активів турбує відповідно 48,9 та 27,4%. Найменшу кількість відповідей отримано відносно захищеності власного підприємства або його частки – 25,5%. Це пояснюється тим, що лише незначна частина населення займається підприємницькою діяльністю та є власниками підприємств.

Дуже турбує нестабільність доходу від фермерської діяльності 84,0% фермерів, 38,0% не можуть отримати кредит за прийнятними ставками для ведення фермерської діяльності. Можливо зважаючи на це, тільки 1,0% працюючих у сільськогосподарських підприємствах планують розпочати приватну фермерську діяльність протягом наступних 12 місяців.

Підприємницькою діяльністю – виробництвом товарів, наданням послуг та продажем товарів – протягом останнього року займалися 3,0% опитаних. На збільшення прибутку від підприємницької діяльності через рік мають надію 15,7%, 6,7% вважають, що він зменшиться, 13,7% сподіваються, що він залишиться незмінним, а 63,9% підприємців не змогли визначитися з відповіддю.

Переважну більшість підприємців (85,8%) турбує нестабільність доходу від підприємницької діяльності, лише 21,6% мають можливість отримати кредит за прийнятними ставками для ведення підприємницької діяльності, можливо тому лише 3,7% всіх опитаних планують розпочати підприємницьку діяльність у наступні 12 місяців.

Високий рівень стурбованості про основні активи свідчить, що головними проблемами розвитку підприємництва залишаються: низький рівень фінансової забезпеченості внаслідок труднощів з первісним нагромадженням капіталу, неможливість одержання кредитів на прийнятних умовах, неефективність податкової системи, слабка державна підтримка щодо сприяння розвитку малого та середнього бізнесу.

Можливість користування кредитами тісно пов’язана з рівнем доходів населення.

Більше половини респондентів відзначили, що їх домогосподарство бере гроші в борг, і майже всі непокояться про їх повернення. На момент опитування 24,0% мали борги, середній розмір яких становив 2831 гривню. Більша частина опитаних повертає борги протягом 6 місяців – 61,8%, року – 25,0%, 2 років – 7,4%, більше, ніж 2 роки – 5,8%. Заборгованість по квартплаті в середньому за 4 місяці мають 8,3% опитаних; 9,1 та 6,9% респондентів мають в середньому 4-місячну заборгованість за теплопостачання та водопостачання відповідно, заборгованість за газ – 7,7% опитаних (в середньому за 3 місяці), за електроенергію – 7,1% респондентів (в середньому за 2 місяця). Серед опитаних 8,9% мають борги по виплаті кредитів на придбання товарів довгострокового користування, 1,2% – на навчання, 0,8% – на придбання житла.

Беруть гроші в борг в основному у родичів, друзів або сусідів.

Захищеність професійних вмінь

Підготовка працівників, які за загальноосвітнім, професійно-кваліфікаційним, культурним рівнем відповідають вимогам сучасного виробництва та розвитку суспільства є необхідною передумовою для забезпечення якісного відтворення робочої сили. В сучасних умовах демократичних та ринкових перетворень перед освітніми закладами України стоїть відповідальне завдання задовольнити потреби суспільства у спеціалістах з глибокою професійною підготовкою, здатних до творчої праці, самовдосконалення, освоєння новітніх інформаційних технологій – людей високої фахової освіченості.

Переважна більшість респондентів (81,8%) відзначили, що вони пройшли курс навчання по якій-небудь професії, ремеслу, що на 2,2 в.п. вище, ніж у 2004 році та на 6,4 в.п., ніж у 2003 році. Із тих, хто пройшов навчання 90,5% закінчили навчальний заклад. Спостерігається збільшення чисельності тих респондентів, які були вимушені отримати додаткову освіту – 7,4% проти 5,8% за результатами обстеження 2003 року. Більшість респондентів, що пройшли навчання, мають дипломи та сертифікати (один – 70,5%, два – 20,1%, три і більше 7,3%).

Серед працівників, зайнятих в галузях економіки, більшість тих, хто пройшов професійне навчання (93,7%) використовують отримані знання, з них: 38,3 та 36,1% – повністю та значною мірою, 11,3% – приблизно наполовину, 8,0% – в деякій мірі, а 6,3% – не використовували отримані знання в своїй роботі (таблиця 7). Це означає, що кожний сьомий працівник (14,3%) майже не використовує отримані професійні знання в своїй теперішній роботі.

Таблиця 7

Рівень використання отриманих знань у своїй роботі

(у % до тих, хто відповів)

Розвиток продуктивних сил визначається різними чинниками й включає як зростання та якісну модернізацію засобів виробництва, так і збагачення виробничого досвіду та трудових навичок працівників, трудової активності, підвищення рівня кваліфікації та професіоналізму.

Більшість респондентів (69,8%), що отримали певну кваліфікацію, зазначили, що вона за спеціальністю “відповідає” тій роботі, яку вони виконують, але 11,0% вважають, що не відповідає (таблиця 8). Водночас 8,8% респондентів відмітили, що рівень їх кваліфікації значно вищий, ніж необхідно для виконання роботи (можливо тому, що вони були змушені виконувати низькокваліфіковану роботу).

Таблиця 8

Відповідність рівня кваліфікації роботі

(у % до тих, хто відповів)

Аналізуючи дані, можна зробити висновок про підвищення мотивації респондентів відносно ступеня відповідності здобутій професії. Так, якщо у 2004 році тих, кому дуже важливо та важливо слідувати основній професії при виборі роботи було ще 62,7%, то у 2006 році таких було вже 66,7%. Таке ж незначне підвищення відбулося і серед працюючих, кому дуже важливо й важливо слідувати своїй професії при виборі роботи – працівники бюджетної сфери 78,0% (2004 рік – 76,6%), сільського господарства 64,1% (2004 рік – 60,3%), працівники промисловості 62,1% (2004 рік – 61,2%). Незначне зниження мотивації респондентів відносно ступеня відповідності здобутій професії спостерігається лише серед працівників сфери послуг. Серед зазначеної категорії працюючих відповіли, що при виборі роботи дуже важливо й важливо слідувати основній професії при виборі роботи 63,6% респондентів у 2006 році, проти 65,1% за результатами обстеження 2004 року.

Відповіді респондентів свідчать про необхідність подальшого удосконалення професійної освіти з врахуванням потреби економіки в робочій силі за професіями, її адаптації до нових соціально-економічних та соціально-правових умов, з метою забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці та відповідно належних доходів населення.

Професійно-кваліфікаційна складова, що характеризує якість робочої сили базується на професійних знаннях, компетентності, відповідальності. Складні процеси формування ринку праці ведуть до істотних змін концепції зайнятості, соціально-трудових відносин, механізму відтворення робочої сили. Тому важливим показником захищеності професійних вмінь є рівень впевненості працюючих у тому, що вони зможуть отримати підготовку або пройти перепідготовку у разі виникнення такої необхідності.

За даними обстеження майже половина зайнятих (48,4%) переконані, що вони зможуть пройти перепідготовку як за місцем своєї роботи, так і в іншій установі (53,5%). Слід зазначити, що кількість позитивних відповідей збільшилась порівняно з результатами попереднього обстеження на 0,9 в.п. та на 5,4 в.п. відповідно.

Найбільша частка впевнених, що зможуть пройти перепідготовку за місцем роботи серед державних службовців (61,0% у 2006 проти 58,2% у 2004 році), працівників чорної металургії (60,7% проти 58,2% відповідно), працівників спорту (57,3% проти 49,5%), працівників охорони здоров’я (56,2% проти 50,4%), працівників транспорту (54,3% проти 50,9%), а найменша частка – серед працівників культури та соціального забезпечення відповідно 34,6 та 34,1%, та працівників сільськогосподарських підприємств (30,3%). Це свідчить про поступове удосконалення системи управління на виробництві, зацікавленість сучасних роботодавців в наявності професійного персоналу, та наявність в закладах освіти сучасних програм перепідготовки персоналу та підвищення його кваліфікації.

Слід зазначити, що порівняно з даними попереднього обстеження рівень впевненості респондентів у тому, що вони зможуть отримати перепідготовку поза межами роботи збільшився майже серед всіх категорій працюючих, за винятком працівників паливної та легкої промисловості, працівників соціального забезпечення та торгівлі, а також фермерів. Збільшення кількості позитивних відповідей щодо можливості навчання поза роботою коливається в межах від 2,1 в.п. до 18,0 в.п. Можливо це пов’язано з поступовим покращанням рівня життя, збільшенням доходу, та відповідно і добробуту населення.

Рівень впевненості у тому, що зможуть отримати перепідготовку відрізняється у різних вікових групах. Найбільше впевнених серед респондентів 35-44 років – 28,2% вказали на можливість перепідготовки за місцем роботи та 29,7% – в іншій установі. Очевидним є той факт, що зі збільшенням віку рівень впевненості знижується. У респондентів віком 45-55 років таких було відповідно 27,8 та 26,0%, а у віці 55-59 років відповідно – 5,6 та 4,1%.

Не зможуть отримати підготовку за місцем роботи та поза її межами 70,1 та 60,1% відповідно працівників сільського господарства, 52,4 та 49,0% – сфери послуг, 49,4 та 49,1% – галузей промисловості, 46,8 та 38,6% – працівників невиробничої сфери. Розподіл відповідей стосовно можливості або перешкод щодо підвищення кваліфікації та отримання нових знань наведено на діаграмі 4.

Діаграма 4

Думка респондентів щодо можливості отримання професійної підготовки

Як бачимо з діаграми, основною причиною неможливості перепідготовки є брак коштів на підприємстві або відсутність власних коштів.

Таблиця 9 демонструє, що суттєвих змін протягом 2002-2006 років щодо підвищення чи пониження по роботі працюючих респондентів не відбулося. За даними обстеження 2006 року, кожний четвертий респондент (25,7% опитаних) отримав підвищення по роботі протягом останніх 5 років, що на 0,8 в.п. більше, ніж за результатами попереднього обстеження. Понижено було 6,8% працюючих (у 2004 році – 7,9%). Порівняно з результатами попереднього обстеження серед зайнятих в промисловості спостерігається збільшення кількості осіб, що отримали підвищення на 4,2 в.п., а зменшення відбулося серед працівників сфери послуг та сільського господарства відповідно на 3,5 в.п. та невиробничої сфери – на 0,3 в.п. Однак, слід зазначити, що за результатами останнього обстеження спостерігається зменшення кількості респондентів, які були понижені на роботі за всіма категоріями зайнятих. Проте, суттєве число понижень, як і в попередньому році відбулось серед працівників промисловості (8,4% зайнятих у 2006 році та 9,3% – у 2004 році).

Також слід відмітити, що найбільше понижень було серед осіб передпенсійного віку (жінки у віці 50-54 років – 6,8%, чоловіки у віці 55-59 років – 10,1%) та респондентів з незакінченою вищою освітою (8,3%). Як і завжди, підвищення отримують переважно молоді люди 28-34 років (35,2%) та працівники, що мають вищу освіту (33,4%). Найменше отримували підвищення працівники сільського господарства (14,2%), працівники передпенсійного віку (жінки у віці 50-54 років – 21,7%, чоловіки у віці 55-59 років – 16,2%) та ті, що мають середню загальну та неповну середню освіту (8,4% та 3,1% респондентів відповідно).

Таблиця 9

Думка респондентів щодо можливості підвищення (пониження) по роботі

(у %)

Щодо ймовірності отримання підвищення в наступний рік, то нажаль тенденція, що спостерігалась протягом 2002-2004 років щодо зростання впевненості респондентів з цього приводу за результатами останнього обстеження не збереглась. Так, дуже ймовірним вважають своє підвищення 4,1% проти 4,5% у 2004 році і в той же час, частка респондентів, які вважають малоймовірним отримання підвищення в наступний рік збільшилась на 0,7 в.п. і становила 35,3% опитаних.

Але, в той же час, зменшилась частка респондентів, які вважають отримання підвищення в наступний рік неймовірним з 16,9% у 2004 році до 16,2% у 2006 році та спостерігалось збільшення тих, хто вважає, що ймовірно може отримати підвищення на роботі протягом наступного року з 12,0% до 12,4% респондентів. Найбільш оптимістичні прогнози щодо підвищення кваліфікації у працівників невиробничої сфери (17,8%) та промисловості (17,3%), респондентів з вищою (20,2%) та незакінченою вищою освітою (22,0%) та респондентів до 35 років. Найбільш песимістичні прогнози у працівників сільського господарства (11,2%) та респондентів віком за 50 років.

Проте, за результатами останнього обстеження зменшилась на 0,9 в.п. частка респондентів, що вважає за ймовірне та дуже ймовірне можливість бути пониженим у наступні 12 місяців і становила 11,4% зайнятих респондентів. Таких осіб найбільше серед працівників промисловості та сільського господарства (відповідно 12,8 та 12,6%), респондентів у віці від 35 до 44 років (12,6%) та тих, хто має вищу освіту (12,4%). Разом з тим, слід відмітити, що можливість пониження у наступні 12 місяців вбачають неймовірним лише 14,0% зайнятих респондентів. Найбільш впевнено почувають себе працівники невиробничої сфери та сфери послуг (15,1 та 14,9% відповідей).

Починаючи з 2003 року, спостерігається стійке зростання позитивних відповідей щодо впевненості респондентів у необхідності отриманих ними знань (таблиця 10). Так, впевнених та повністю впевнених у 2003 було 47,1%, у 2004 – 47,9%, а у 2006 – 51,2%. Поряд з цим, поступово зменшується частка тих, хто не впевнений в необхідності набутих професійних знань. За результатами останнього обстеження вона склала 23,9% опитаних, що на 2,0 в.п. та 1,5 в.п. менше ніж у 2003 та 2004 роках. Таким чином, можна відмітити, що переважна більшість працюючих отримала якісну освіту, має достатній запас знань для виконання конкретної роботи, що є однією із складових для забезпечення гідного рівня життя, і впевнена у своєму професійному майбутньому. Проте, кількість респондентів, які не визначилися щодо цього питання хоч і зменшилась за останні роки, але залишається ще досить великою.

Таблиця 10

Рівень впевненості респондентів у тому, що їм знадобляться набуті професійні знання впродовж наступних 5 років,

за галузями економіки

(у % до зайнятих)

Також зазначимо, що найбільш впевненими у своїх знаннях залишаються, як і за результатами попереднього обстеження, працівники невиробничої сфери – 61,4% (у 2004 році – 61,1%), а найнижчий рівень упевненості традиційно є у зайнятих у сільському господарстві – 41,7% (у 2004 році – 32,6%). Слід відмітити, що рівень впевненості значно відрізняється в залежності від освіти, а саме: серед респондентів із вищою освітою частка тих, які впевнені та дуже впевнені, складає 59,0% (у 2004 році – 57,8%) і знижується до 42,8% (у 2004 році – 38,4%) у респондентів із середньою спеціальною освітою. Щодо вікового аспекту цього питання, то впевненість молодих респондентів до 25 років (50,0%) майже не перевершує оптимізму дорослого покоління 45-54 років (49,3%).

Безпека ринку праці

Проблема безробіття – надзвичайно гостра проблема для нашого суспільства. Прикро, що вагомий внесок до формування безробіття в Україні здійснює прихована форма, тобто небажання та неможливість значної частини реально безробітних осіб працездатного віку реєструватися в службах зайнятості. Цим пояснюється різниця між рівнем зареєстрованого безробіття (у 2005 р. – 3,1%) та рівнем безробіття за методологією МОП (7,2%). Результати даного обстеження ще раз підкреслили досить значний рівень безробіття серед населення. Динаміка основних причин безробіття за 2002-2006 роки наведена у наступній таблиці 11.

Таблиця 11

Динаміка основних причин безробіття у 2002-2006 роках

(у %)

Серед опитаних безробітних допомогу по безробіттю у 2006 році у розмірі майже всього попереднього заробітку одержували 6,4% зареєстрованих безробітних, більше ніж 50% заробітку – у 30,2%, приблизно 50% – у 33%, від 25 до 49% – у 18,5% та менш ніж 25% – у 11,9%.

Основною причиною неодержання допомоги по безробіттю є, як і у минулі роки, не звернення за нею до відповідних служб (45,9%). В той же час 11,1% тих, хто звернувся в службу зайнятості за одержанням допомоги змогли ще й пройти курси перепідготовки чи підвищення кваліфікації.

Крім того, 10,0% респондентів зазначили, що інші члени домогосподарства були безробітні, але активно шукали роботу, 20,4% відмітили, що такими були їх родичі, а 16,1% – близькі друзі.

Майже всі респонденти думають, що допомогу по безробіттю повинні отримувати безробітні, яких звільнили та безробітні, сім’ї яких є малозабезпеченими (94,6 та 90,2% відповідно). Менше половини опитаних категорій населення (34,4 та 41,9%) вважають, що допомогу по безробіттю повинні отримувати безробітні, які залишили роботу добровільно та безробітні, які стали банкрутами.

Втрата роботи є надзвичайно тяжким випробуванням для більшої частини населення, адже мало хто з них має додаткову роботу. Лише 7,9% працюючих респондентів мають додаткову роботу, причому у 49,1% вона принципово відрізняється від заняття за основним місцем роботи. Тих, що підробляють, найбільше серед працівників невиробничої сфери (42,3%), що й не дивно, зважаючи на мізерну заробітну плату таких працівників. Також, в порівнянні з іншими віковими категоріями найбільше підробляють молоді люди до 35 років.

Гарантія зайнятості

Зайнятість населення має бути гарантом у забезпеченні кожним працюючим свого добробуту, відповідного до трудового вкладу, знань і здібностей. Аналіз зайнятості населення проводиться з метою оцінки ступеню забезпеченості всіх працездатних роботою, ефективності використання трудового потенціалу, а також визначення поточних тенденцій у розвитку ринку праці, особливостей у формуванні соціально-трудових відносин між працівниками та роботодавцем.

На питання цього розділу відповідали переважно зайняті респонденти.

Більшість з опитаних (81,1%) мали тривалий загальний трудовий стаж, що становив більше 10 років, стаж від 6 до 10 років мали 4,7% та менше 6 років – 14,2% респондентів. Відповіді щодо частої зміни місця роботи надавалися досить рідко. Так, на питання щодо зміни основного робочого місця протягом останніх 5 років 17,6% опитаних відповіли про його зміну 1 раз, 6,6% – 2 рази, 3,4% – більше, ніж 2 рази. Постійно працювали на одному робочому місці 72,4% опитаних.

Найбільша частина опитаних (28,5% респондентів) працює на підприємствах, де кількість робітників становить від 100 до 499 осіб та на підприємствах, де 1000 і більше осіб (18,7%); лише 2,6% зайняті на підприємствах із чисельністю персоналу менше 10 працюючих.

Юридичною формою, що визначає гарантію зайнятості, є тип та тривалість трудового контракту між працюючим і підприємством. Частка зайнятих, що працюють на постійній основі, склала 87,5% опитаних, що є найвищим показником за останні роки (2002 рік – 84,3%, 2003 рік – 85,0%, 2004 рік – 80,3%). Поряд з цим, частка зайнятих, які працюють на основі усної домовленості, без встановленого строку, склала 3,3% респондентів, а частка зайнятих, які працюють за контрактом з певним встановленим строком – 3,4%. Отримані дані свідчать про досить стабільну ситуацію у відносинах роботодавця і працівника. Це, в першу чергу, має впливати на збільшення продуктивності праці та трудової захищеності зайнятих.

Аналізуючи дані минулих обстежень, відмітимо, що частка працівників, які дуже впевнені та достатньо впевнені, що зможуть зберегти роботу у найближчі 12 місяців, на даний час склала 27,2%, що на 5,8 в.п. більше ніж у 2004 році. Підвищенню оптимістичного настрою працюючих в значній мірі сприяли певна стабілізація економіки та законодавчої бази в частині оподаткування юридичних та фізичних осіб. Частка ж не впевнених, що збережуть роботу, порівняно з 2004 роком, знизилась на 2,9 в.п. і склала 36,7%. Рівень тих, хто не визначився досить високий – це кожен третій респондент (діаграма 5).